25
- Серпень
2017
Posted By : Сергій Рачинський
Прямий – перший гібридний телеканал

В Україні почав працювати новий телеканал. Під назвою “Прямий” в ефір у День Незалежності вийшов оновлений Тоніс. Історія виникнення і процес підготовки каналу до першого ефіру висвітлювалися дуже детально. Я не пам’ятаю щоб телеканал в Україні раніше перетворював підготовчий етап у самостійне кількамісячне шоу. Хоча подібні речі вже мали місце в телеефірі – російський “Дождь” свого часу досить довго працював у онлайновій “бета-версії”, перш ніж стати, наскільки це було можливо, повноцінним кабельним телеканалом. Пізніше “Дождь” так само обіграв вимушений переїзд до нової студії.

Згадка про “Дождь” не є випадковою. Кожний новий інформаційний телеканал на пострадянському просторі, будуть, так чи інакше, порівнювати з каналом “Дождь”. В Україні до прототипів тепер також відносять “112 Україна” і News One, які вже мають певну історію існування і своє місце на ринку. Саме у порівнянні з цими каналами вимальовуються особливості будь-якого нового подібного проекту. І, не секрет, загальний настрій, який оточував народження “Прямого”, давав підстави розраховувати на те, що новий проект, якщо і не буде проривом, то не поступатиметься вже добре відомим конкурентам. Тепер можна стверджувати, що ці розрахунки не виправдалися. Хоча, це залежить від того, хто і на що чекав.

Перше враження кожний, хто хотів, міг сформувати 24 серпня. На що ми звертаємо увагу, коли на екрані з’являється новий канал? На картинку, на людей – на зовнішній вигляд, подачу і звучання ведучих, а також на більш загальну характеристику – формат мовлення. Решта деталей додаються і міняються, але суттєво не впливають на враження від медіа-продукту, яким є телеканал.

Почнемо з останнього. Формат мовлення – інформаційний канал. Автори концепції неодноразово наголошували на тому, що збираються вийти на рівень популярності загальних телеканалів та залишити конкурентів на інформаційному полі далеко позаду. Яким чином це буде робитися – не зрозуміло. Стартовий марафон, який є безумовно винятковим ефіром, не вразив нічим – ні гостями, серед яких були депутати, політики, політологи і Кличко, ні темами для обговорення. Зловживання живою розмовою з глядачами, яких запрошували дзвонити в студію, щоб поговорити з ними в ефірі, є скоріше радійним прийомом і у випадку телебачення є просто дешевим способом “вбити” ефірний час. Включення з міст нагадували скоріше рівень мовлення місцевого телеканалу. Технічна якість включень була жахливою – навіть із Києва, з сусідніх вулиць. Тексти, які звучали – банальними і не відрізнялися нічим від того, що звучить постійно на інших телеканалах. З часом можна буде зробити висновок про окремі програми і формати, але поки що немає підстав очікувати чогось, чого ми не бачили і не бачимо у конкурентів.

Картинка

Окремо хочеться сказати про провальну роботу дизайнерів, які відповідають за зовнішній вигляд студії і її картинку каналу. Якщо відверто, то жодного дизайнерського рішення просто не помітно. Розміщення окремих елементів картинки є випадковим і дуже невдалим. У каналу немає власного кольору. Логотип пропадає на строкатому тлі. Окремі елементи студії не підходять одне до одного за розмірами і масштабом на екрані – завеликий дзеркальний стіл, в якому відбиваються по боках металеві рейки задньої декорації, яка нагадує жалюзі складу, строката картинка за спиною ведучих, яка мерехтить і на тлі якої їх просто не видно, невдалі ракурси камер, особливо під час парного ведення ефіру.

Таке враження, що на каналі забули що таке шрифти і навіщо вони потрібні. Не зрозуміло як буде використовуватися вид з вікна, на який зроблено акцент в оформленні студії. Поки що він заважає.

Можливо з часом будуть зроблені коригування, але поки що картинка каналу виглядає аматорською і програє картинці 112-го, порівняння з яким надалі не уникнути. Одне тішить, автори “Прямого” не обрали шлях ZiKу, який виконано в стилі придорожнього залу ігрових автоматів. Але підстав говорити про свою особливу стилістику на “Прямому” просто немає.

Люди

Розгубленим глядача залишає і підбір ведучих. Зрозуміло, що канал будувався навколо двох персон – Кисельова і Ганапольського. Але що робитимуть власники, якщо ця ставка не спрацює, тому що вибір решти ведучих є досить випадковим. На їхньому місці можуть опинитися багато інших персон українського ТБ. Скоріше за все, так з часом і станеться. Тому що жодного єдиного підходу у виборі ведучих просто неможливо побачити. Може це і є концепція – два якорі і група підтримки, яка може оперативно мінятися. Але саме ці два ефірних якорі і викликають відчуття того, що не вони працюють на канал, а канал – на них.

Кисельов – досвідчений профі, але відверто зайва людина в україномовному ефірі. Можливо його місце – за лаштунками. Мені не віриться в те, що робота на українському телеканалі є для нього професійним викликом, чи навіть просто цікава, як місце для експерименту чи професійного пошуку. За недовгий час перебування в Україні, Євген посидів в ефірах багатьох каналів і вів програми різних форматів, але, наскільки я міг зрозуміти, скрізь він тихо виїжджав на досвіді і ерудиції, часом відверто зловживаючи і першим, і другим. Його присутність в ефірі “Прямого” не додасть каналу оригінальності і нового звучання, навпаки, Кисельов нівелює його до умовного “середнього” рівня, який спрацював на Інтері і далі скрізь.

Не додає “об’єму” і глибини і другий якір ефіру – Ганапольський. Людина відверто байдужа до слухача і глядача, він назавжди залишиться генератором контенту для розмовного радіо, де кількість ефірного часу, за визначенням, перевищує обсяг змістовного контенту. Там його талант потрібен, особливо в умовах дефіциту в медіа інтелігентних людей із життєвим досвідом. Байдужість його, як ведучого, кидається в очі одразу – рідко можна почути в ефірі людину, мова якої складається із такої кількості зайвих слів і звуків. Це особливо помітно через його дуже обмежену українську. Я не розумію, чому виправданням нездатності ведучого висловлюватися якісно певною мовою, є його “бажання”, чи навіть його “зусилля”, нею розмовляти. Телеефір – це місце роботи професіоналів і мова – головний їхній інструмент. Якщо барабанщик вчиться грати на альті, він не робить це під час виступів в симфонічному оркестрі.

Я не повірю, що сучасний телеканал не здатен знайти кількох амбітних людей з освітою, які якісно говорять українською і яких не можна за три місяці навчити не лякатися камери. Тим більше, маючи у штаті фахового тренера ведучих.

Отже, набір людей в кадрі не підсилює канал, а дає йому можливість бути як всі. Чи виправдає себе такий підхід авторів проекту? Не думаю.

Політика

Отже ми побачили народження в Україні телеканалу, який не має зрозумілої глядачеві чіткої концепції, не робить ставку на якісну картинку і вважає, що ті люди, що є на ринку, здатні втілити запропоновані їм ідеї в життя.

Ми бачимо дуже бюджетний проект телеканалу, хоча, це не означає, що він – дешевий. Чи вистачить грошей надовго? Чи вдасться каналу щось заробити? Це – відкриті питання з дуже невизначеною перспективою, особливо, якщо враховувати досвід, що є на ринку у людей, задіяних у проекті.

Багато що стає на свої місця, якщо згадати реалії України. Телеканали тут були і є не стільки медійними, інформаційними ресурсами, скільки політичними інструментами, ефективність яких виявляється протягом досить обмеженого часу – незадовго до і одразу після виборів.

Відомо, що дуже дорога бойова машина – сучасний танк – має дуже обмежений час життя в бою, тобто коли використовується за призначенням. Цей час вимірюється буквально годинами – від початку бою до смерті від ворожого вогню. А тому немає сенсу створювати танк, як надійну машину, яка буде в строю роками. Танк має опинитися на полі бою і загинути після того, як його екіпаж виконає бойове завдання.

Якщо це мати на увазі, то стає зрозумілим підхід і логіка тих, хто створює телеканали, як ударну зброю у політичній боротьбі. Такий телеканал має вчасно виникнути, відстрілятися з найбільшою ефективністю для його власників і бенефіціарів під час вирішального бою – передвиборчої кампанії і виборів, а потім дізнатися про свою долю, виходячи із результатів війни. У випадку перемоги, загоїти рани і наростити нові м’язи, щоб певний час відстоювати цю саму важко і дорого здобуту перемогу. У випадку поразки – не обтяжувати власників, поки ті будуть шукати нових, більш вдалих командирів. Інформаційні канали – дешевший і мобільніший вид теле-медійного озброєння, якщо їх порівнювати із повноцінними універсальними каналами. Останні створюються тими і служать тим, хто в політичній війні надовго і у кого є відповідні ресурси.

А от інформаційні канали, це такі собі мобільні політичні дрони, які не придатні до тривалої і виснажливої боротьби, але завдяки своїм особливостям, можуть наносити ураження, які часто бувають не сумісні з подальшим політичним життям.

Поки що команда нового каналу під назвою “Прямий” виглядає як досвідчений стартап, що зрозумів логіку наступних політичних баталій, у короткі терміни створив боєздатну одиницю і оголосив про готовність брати участь у наступних битвах в інтересах своїх інвесторів.

Зустрічайте гібридне телебачення зразка 2017 року.

google+
telegram