Війна на сході, інтереси уряду і перспективи телебачення — результати опитування

На сайті Media Sapiens оприлюднені результати опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології на замовлення ГО «Детектор медіа». Опитування проводилося з 3 по 12 грудня 2016 року. Як повідомляється на сайті, проведено трохи більше 2 тис інтерв’ю з респондентами, які проживають у 110 населених пунктах України і лише на територіях, що контролюються урядом України.

Нагадаємо, що метою опитування було визначення рівню впливу російської пропаганди на суспільну думку в Україні.

В попередній статті я спробував, спираючись на результати опитування, довести, що головним джерелом інформації про стан справ в Україні (незважаючи навіть на дуже загальний характер такого формулювання) є не телебачення, а приватне спілкування між людьми, включно із соцмережами та онлайновими ЗМІ. Така ситуація є результатом низького рівня економічної активності людей внаслідок обмеження їхніх свобод і прав, а також пригнічення ринкового обміну та розподілу праці, що має місце з боку держави, яка застосовує до людей абсурдний рівень регулювання та насильства. Люди відмовляються від професійного медійного продукту журналістів на користь лише виняткової інформації, що пройшла суб’єктивну перевірку та коментування, яке виконують друзі, родичі, колеги по роботі. Їхні рекомендації та висновки становлять основу для формування суспільної думки в країні. Вплив великих ЗМІ, включно із телебаченням, на цей процес є дуже обмеженим через тотальний брак довіри до влади і до журналістів, які, в очах широкої публіки, виступають її агентами.

Показовою є відповідь на одне із запитань, а саме запитання щодо того, чи вигідна війна на Сході київському уряду.

Опитування

Абсолютна більшість респондентів вважають, що війна триває тому, що вона вигідна уряду, тобто фактично вважають, що уряд країни зацікавлений у продовженні воєнних дій на Сході, а ці інтереси збігаються з інтересами терористів та російських найманців.

Дійти до такого висновку, спираючись на ТБ, як основне джерело інформації, за умови, що найпопулярнішими телевізійними новинами є продукт найбільших каналів — Интер, 1+1, СТБ та ICTV, просто неможливо. Більше того, подібний результат є наслідком тотальної недовіри населення до ТБ, як джерела інформації про поточний «стан справ в країні».

Фактично, подібний результат отримано за умов майже повної відсутності доступу публіки до російських телеканалів. Це ще один сигнал до того, що блокування цих телеканалів було виключно пропагандистською акцією, а не цілеспрямованою спробою подолати вплив російської пропаганди на суспільну думку. Немає жодних підстав вважати, що російське ТБ мало б більший вплив на формування висновків, подібних відповіді на згадане вище запитання, ніж телебачення українське.

Звідки українці беруть інформацію, яка дає їм підстави робити висновки щодо інтересів української влади, зокрема у війні на Сході? Із власного життєвого досвіду. Жахливий стан економіки, знущання «електронних декларантів», які ховають мішки з валютою у підвалах численних будинків та квартир, непомірні податки і тарифи ЖКГ, все це активно обговорюється в соціальних мережах і в приватних розмовах в офісах та домівках. Жодне ЗМІ в Україні не здатне нав’язати людям, які щодня долають труднощі штучно створені начальством, яке опікується виключно особистим збагаченням та закріпленням себе у владі, що тримається на насильстві, принципово інше ставлення до уряду і інших гілок влади.

Тотальна поразка телебачення з провладним порядком денним створює підстави для розвінчання ще одного міфу, традиційного для українських ЗМІ. А саме міфу про те, що саме телебачення «створює політиків» та «знищує їх», регулюючи доступ до ефірів численних суспільно-політичних програм та випусків новин. Саме цей міф продається власниками телеканалів найвпливовішим політикам, які намагаються триматися за владу всіма доступними способами. Під впливом синдрому «самозванця», владна верхівка охоче вірить в магічну силу телебачення, гарантуючи телеканалам значні рекламні прибутки під час передвиборчих перегонів. Власники телеканалів, так звані олігархи, в свою чергу, охоче допомагають своїм політичним патронам «виправити ситуацію» з рейтингами і популярністю, яку ті повністю втрачають внаслідок своєї діяльності у владних кабінетах.

Отримані під час опитування результати мають занепокоїти всіх, хто щиро вірить в успіх Суспільного телебачення — проекту, який створюється на державні кошти в Україні. Суспільне ТБ — це проект з минулого, з часів до появи інтернету і соціальних мереж. В середині минулого століття ТБ було популярним каналом доступу до масової аудиторії всіх вікових груп, і тому ставало в різних країнах платформою для суспільного мовлення (хто б що під цим не розумів). Ці часи вже не повернуться. І відповіді українців на згадані вище запитання, як і результати інших подібних опитувань, демонструють що прірва між особистими і суспільними інтересами стосовно отримання правдивої, неупередженої інформації  та реаліями і можливостями телебачення тільки поглиблюється. Телебачення залишається розважальним продуктом мета якого допомогти людині «вбити» кілька годин вільного часу в умовах, коли ця людина не здатна дозволити собі кращій спосіб провести час — через брак доходів, відсутність якісної пропозиції на зарегульованому вщент «ринку», необхідність більше працювати, щоб прогодувати родину та сплатити податки і тарифи. Жодного інформаційного значення ТБ в житті сучасної людини не має і не матиме в майбутньому. Хоча, як джерело державної пропаганди, ще попрацює — головним чином, через неможливість вести ефективну пропаганду в інтернеті.

telegram