Людство знає два способи організувати своє існування у сучасному світі. Чому лише два? Тому що, відкинувши другорядні деталі і зайві сутності, що ускладнюють розуміння відносин між людьми в суспільстві, ми обов’язково прийдемо до вибору між двома альтернативами: або людина належить собі, або вона належить іншій людині. Філософи логічно довели, що неможливе існування проміжного стану, тобто часткового володіння людиною. Отже, ми живемо у бінарному світі, де двома можливими станами людини є повні протилежності: свобода або рабство. Реальність навколо нас – це завжди суміш цих двох станів, тому те, як ми всі живемо, залежить від домінування одного чи іншого стану людини, або кількості людей в обох станах, причому баланс цей не є постійним і змінюється весь час.
Приналежність людини самій собі, тобто принцип самоприналежності, лежить в основі фундаментального права власності. Людині належать її тіло, думки, слова, її власність, отримана у правовий спосіб. Вільні люди, таким чином, відмовляються від застосування агресії до інших людей, вони поважають самоприналежність інших і домовляються між собою і взаємодіють завдяки фундаментальному інституту людської діяльності – праву. Відмова від агресії дозволяє виникнути ринковому обміну та розподілу праці, а все це разом веде людство до процвітання.
Припустимість агресії. з іншого боку, дозволяє одним людям заволодіти іншими, їхнім тілом, власністю, життям. Замість права, такі люди живуть за законом сильнішого, а індивідуальну свободу їм заміняє приналежність до “вищих” сутностей, вищих сил, від імені яких людям і відмовляють у праві на себе. Вільна співпраця тут заміняється наказом, примусом, одні люди живуть за рахунок багатьох інших, яких грабують під гаслом спільного інтересу, який визначається силою.
Першу модель суспільного устрою з вільною ринковою співпрацею, де люди самостійно обирають цілі і засоби для їх досягнення, зазвичай називають капіталізмом. Друга, де одні люди силою примушують інших виконувати накази (закони), та де група, що перебуває при владі, визначає, як будуть жити всі інші, відома нам як соціалізм.
Тих, хто бажає дізнатися більше, ми відсилаємо до відповідних книжок, в яких викладено фундаментальні основи суспільного устрою, теорії походження і розвитку держави і головні закономірності економіки.
Агресія та держава, або право і ринок
Для нашої розмови про журналістику і пропаганду нам достатньо розуміння того, що люди досягають своїх цілей двома шляхами.
Перший – це економіка. Це відмова від агресії, вільна співпраця, договори і ринковий обмін, коли процвітають усі, хто бере участь у ринкових процесах.
Другий – це коли окремі люди використовують агресивне насильство для привласнення чужого майна і з цією метою створюють систему, в якій ця агресія на певній території визнається “легітимною”. Така система дозволяє швидко багатіти одним за рахунок інших, паразитуючи на економіці, на вільному ринку. Саме така система називається державою. Держава необхідна для забезпечення і відтворення ситуації, коли незначна кількість людей “керує” економікою, а насправді, збагачується за рахунок всіх інших, хто працює.
Економіка неможлива без торгівлі, підприємництва і розподілу праці. Ці ринкові явища визначають гостру необхідність людей в отриманні різноманітної інформації, без якої неможлива їхня економічна діяльність. Всі люди, які беруть участь в економічних процесах, тобто, просто живуть, генерують цінну інформацію, яку споживають інші люди, які також задіяні в економіці. З розвитком ринків, поглибленням розподілу праці, ускладненням процесів виробництва, розширенням торгівлі, підприємцям потрібно все більше самої різноманітної інформації з навколишнього світу, яка дозволяє їм успішно конкурувати і заробляти більше, задовольняючи потреби інших людей, та, одночасно, створюючи для них нові можливості.
На певному етапі розвитку ринкової економіки виникає необхідність у спеціалізованому фаховому інформаційному сервісі, який би забезпечував учасників ринкових процесів, а це не окремі “бізнесмени”, а практично всі люди, необхідною їм інформацією. Якщо є попит на інформацію, то з’являється і пропозиція. Виникає бізнес виробництва новин, а потім і журналістика. Виникає медіа ринок – з розподілом праці, з конкуренцією, з підприємництвом.
В будь-якій державі, що паразитує на економіці, також виникає необхідність в інформаційному сервісі. Але природа цього сервісу принципово інша, ніж у журналістики, що з’являється на ринку. Держава – це система монопольного агресивного насильства, а отже, систематичне застосування агресії в усіх сферах людської діяльності потребує нав’язування людям принципово іншої системи цінностей, відмінної від тієї, яка практикується ними в умовах економіки для досягнення своїх цілей з метою жити сьогодні краще, ніж вчора.
Держава може існувати достатньо довго лише за умов постійного відтворення методів агресії, які, як відомо з людського досвіду, не працюють “в довгу”, а, як і інші форми насильства, зокрема, кримінального, можуть застосовуватися вимушено і лише епізодично, бо потребують великих витрат, несуть значні ризики, та не збігаються з правовою свідомістю людей. Людська цивілізація досягла неймовірних успіхів у культурному розвитку, подоланні бідності, створенні добробуту, лише тому, що люди багато століть тому відмовилися від агресії, а насильство припускають лише для захисту свого життя і власності. Злочинці ж, які вдаються до агресії, порушують право, а отже підлягають покаранню.
Держава необхідна, щоб підмінити право законом, що “перетворює” агресію, а насправді злочин, на легітимну діяльність, а отже, щоб діяти проти цивілізаційних норм. Це потребує колосальних зусиль для нав’язування кримінальних цінностей населенню на підконтрольних територіях. Саме тому в державі, у зацікавлених осіб, неминуче виникає попит на пропаганду.
Отже, пропаганда, це інформаційний сервіс, який замовляють люди, зацікавлені в існуванні держави, з метою виправдати та забезпечити тривале відтворення системи регулярного агресивного насильства в усіх сферах життя. Пропаганда це один із головних інструментів для маскування реальної суті держави, як інструменту агресії, виправдання згубного впливу держави на ринки, на суспільство в цілому.
Ринок і журналістика, або держава і пропаганда
Чим відрізняються пропаганда і журналістика? Обидва інформаційні сервіси існують поруч багато століть. Пропагандисти і журналісти використовують подібні технології, професійні прийоми, методи поширення інформації тощо.
Але є і принципові відмінності.
Так, наприклад, журналіст, у відборі і обробці інформації, керується інтересами і потребами своєї аудиторії, тоді, як пропагандист – інтересами замовника.
Аудиторією пропаганди дуже часто є “народні маси”, просто “суспільство”, а поширенню підлягає “суспільно значуща” інформація. За роботу пропагандисту, зазвичай, платить замовник асоційований з державою, який, в багатьох випадках, є одночасно і джерелом інформації.
Журналіст, навпаки, заробляє на своїх читачах, отримуючи оплату від них, або завдяки рекламі. Журналістика ніколи не обслуговує все суспільство разом, а звертається до досить визначених, обмежених груп, які мають подібні інтереси. Загальний розмір аудиторії журналістики, попит на неї, напряму залежить від рівня економічної свободи, від рівня розвитку ринків та ринкових відносин.
Пропаганда працює з “населенням”, не розрізняючи інтереси окремих людей і груп, розглядаючи людей, як колектив, як об’єкт державного управління. Пропагандист апелює до народу, до “інтересів держави, нації” тощо.
Неминучий розвиток суспільства змушує державу весь час змінюватися, щоб найкращим можливим чином адаптуватися до поточного стану речей, в першу чергу, до змін в економіці, викликаних розвитком ринкових відносин. Це примушує до змін і пропагандистів, робота яких стає складнішою, хитрішою. Пропаганда все більше імітує журналістику, яку держава витісняє із суспільного життя.
В тих країнах, де держава необмежено втручається у життя людей, де державне управління підміняє ринкову економіку, а справжня економіка, у вигляді пригнічених і обмежених ринків, виживає в “тіні”, попиту на якісну журналістику просто не виникає. В таких країнах весь інформаційний простір, який також контролює держава, майже повністю захоплює пропаганда. Практично всі ЗМІ в таких країнах залежать від державного бюджету, з якого, прямо або опосередковано, фінансується їхнє існування, а отже, уряд і влада виступають єдиним замовником ЗМІ. Незважаючи на різні форми власності на медіаринку таких країн, журналіст по суті перетворюється на державного службовця. Його працевлаштування і професійна діяльність регулюється не ринком, а окремими законами і розпорядженнями уряду.
Через відсутність попиту на якісну журналістику, яка просто не потрібна людям в умовах обмежених державним регулюванням ринкових відносин, під журналістикою починають розуміти будь-яку інформаційну діяльність у ЗМІ.
Головним джерелом інформації для поширення такими ЗМІ є офіційні державні структури, органи влади, окремі державні чиновники та політики. Пропаганда створює викривлену картину життя, широко застосовує в своїй роботі фейки, вдається до відвертої дезінформації, необмежено поширює політичний спам. Держава, рано чи пізно, розпочинає масштабну інформаційну війну проти населення і витрачає на неї все більше коштів з бюджету.
Сучасна пропаганда обов’язково включає в себе різноманітні форми “критики влади”, коли критикуються окремі політики, державні службовці, корупціонери, зрадники тощо. Насправді, таким є сучасний спосіб відтворення держави, коли населенню насаджується висновок про те, що бідність і занепад навколо є не слідством системного знищення державою вільної економіки, а виникають через “окремі недоліки”, молодість демократії, прорахунки політиків, діяльність корупціонерів та помилки бюрократів, тобто через недосконалість системи. Звідси робиться висновок, що заради кращого життя необхідно невпинно покращувати систему, реформувати її, осучаснювати, модернізувати і т.і.
Тобто, замість обмеження держави і скорочення витрат на її утримання, навпаки, йдеться про посилення державного управління, розширення держави. Винними в негараздах проголошуються виборці, які піддалися на популізм і зробили невдалий вибір, але тепер мають виправити його на наступних виборах, і на тих, що будуть після наступних…
Що відбувається з журналістикою в таких умовах? Підстави для її існування поступово зникають, або, за певних умов, журналістика трансформується у близькі за формою інформаційні сервіси – освітні, розважальні або такі, що обслуговують вузько професійні, нішеві, інтереси.
Більше пропаганди, хорошої та різної
В умовах, коли про інтереси людей, як окремих вільних самостійних суб’єктів економічної діяльності вже не йдеться, з’являється нова сутність – “інтереси суспільства” чи “інтереси держави”. В обох випадках абстрактні політичні поняття наділяються суб’єктністю і їм надаються властиві лише людям характеристики. Зрозуміло, що в обох випадках насправді існують лише інтереси зацікавлених чиновників та інших начальників.
Сучасна пропаганда також активно використовує прийом визначення “важливості” інформації посиланням на “думку більшості членів суспільства”. Такі прийоми сьогодні, у час інтернету і соціальних мереж, виглядають як примітивна маніпуляція, але широко застосовуються на практиці.
Суцільне домінування пропаганди у ЗМІ має наслідком поширення думки про те, що професійна журналістика і пропаганда це фактично один і той же вид діяльності, а журналісти займаються пропагандою, навіть не помічаючи цього. І якщо журналіст стоїть на “державницькій” позиції, то пропаганда для нього є цілком природнім форматом, якого не варто соромитися.
Більше того, ми бачимо, як штучно відрізняється “хороша” і “погана” пропаганда. Особливо це помітно в контексті висвітлення подій під час будь-яких конфліктів за участі уряду і іншого державного керівництва, де т.з. “легітимні компоненти пропаганди” вважаються хіба що не необхідними у будь-якій медійній активності.
Стандарти пропаганди?
Велику роль у виділенні “правильної пропаганди”, яка у контрольованому державою суспільстві, офіційно заміняє журналістику, грають “стандарти журналістики”. Правила і прийоми, розроблені журналістами великих масових видань в епоху бурхливого розвитку ринкової економіки, та які стали стандартами роботи їхніх редакцій в США і Європі, поступово трансформувалися в абстрактний регламент, який визначав, що добре і що зле, для кожного журналіста без урахувань особливостей ринку та інтересів аудиторії. Ця абстракція чудово спрацювала в умовах, коли за журналістику було необхідно видати щиру державну пропаганду. Пропагандист, який дотримувався згаданих стандартів, одразу ніби ставав журналістом. Що було цілком зрозумілим, бо в його випадку не йшлося про інтереси аудиторії та необхідність надати їй саме ту інформацію, яку вона потребує, у найкоротші терміни і у формі, яка була б зручна саме для неї. Стандарти підміняли собою вимоги аудиторії і, кінець кінцем, стали методом, яким пропаганда “відмивалася” до стану подібного до журналістики.
Пропаганда, яку нагородили званням “журналістика”, легко адаптується до більшості ключових журналістських стандартів, ховаючись за ними, як за ширмою. Вам потрібен “баланс думок”? Чудово. Подію прокоментують депутати із двох фракцій парламенту, одна з яких називає себе опозицією. Немає проблем із наданням джерела поширюваних оцінок і поглядів – прес-служби міністерств і відомств працюють ледве не цілодобово. Нейтральність в оцінках і підборі матеріалів? Жодних проблем.
Свобода слова і дозвіл на вислів
Зрозуміло, що проблематика “свободи слова” грає в таких умовах зовсім новими фарбами. Свобода слова – це лише прояв права власності людини на себе, свої думки і слова. В державі, де право власності знищується агресивним насильством, будь яка “свобода слова” перетворюється на привілей, який дозволяє чи ні, той чи інший чиновник. Людство рятує те, що як і багато років тому, вони поширюють інформацію особисто, спілкуючись та обговорюючи новини і події. Завдяки інтернету такі можливості спілкування отримали глобальний масштаб і нову потужність. Саме тут і існує свобода слова, тоді як в ЗМІ її витіснила керована версія “дозволу на вислів”.
Сюди, в онлайн, поступово переберуться всі, хто розуміє різницю між пропагандою і журналістикою і хто хоче професійно займатися останньою. Але важливо звернути увагу на те, що навіть за наявності успішних журналістів, в умовах тотального домінування держави, розраховувати на розвиток журналістики не доводиться. Проблема не в якості журналістів, не в бідності населення і не в розмірах рекламного ринку. Ті, хто вбачають в цьому причину жахливого стану речей в журналістиці і на медіаринку, помиляються в головному. Згадані фактори є не причиною, а наслідками. Таким же наслідком є жалюгідний стан медіа. Причиною є пригнічення ринків державою, домінування держави в усіх сферах життя, а по суті – толерантність людей до державної агресії.
Людям, які вірять в “ефективну державу”, яка здатна створювати їм умови для життя і процвітання, яка їм необхідна, щоб жити в цивілізованому світі, як “всі інші”, яку вони готові годувати, відмовляючись від чесно заробленого, не потрібна журналістика, не потрібна інформація. Все, що їм потрібно для збереження і посилення своєї віри в народну демократичну державу, дає їм пропаганда. Для цього вона і існує.
Витіснити пропаганду із навколишнього інформаційного середовища і створити попит на якісну журналістику може лише людина, яка належить сама собі. Яка не тільки сама відмовилася від агресії і живе згідно до правових норм, але і яка не дозволяє агресію стосовно себе і своєї власності, хто б не був агресором – сусід, уряд чи Путін.
Вибір між журналістикою і пропагандою це результат вибору між свободою і рабством. Все, що необхідно, для такого вибору, це бути чесним з самим собою. Ну і перестати споживати пропаганду.
