Menu Sidebar
Menu
Порошенко

Війна на сході, інтереси уряду і перспективи телебачення — результати опитування

На сайті Media Sapiens оприлюднені результати опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології на замовлення ГО «Детектор медіа». Опитування проводилося з 3 по 12 грудня 2016 року. Як повідомляється на сайті, проведено трохи більше 2 тис інтерв’ю з респондентами, які проживають у 110 населених пунктах України і лише на територіях, що контролюються урядом України.

Read More

В парламенті України

Джерела інформації, стан справ і російська пропаганда — результати опитування

На сайті Media Sapiens оприлюднені результати опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології на замовлення ГО «Детектор медіа». Опитування проводилося з 3 по 12 грудня 2016 року. Як повідомляється на сайті, проведено трохи більше 2 тис інтерв’ю з респондентами, які проживають у 110 населених пунктах України і лише на територіях, що контролюються урядом України.

Незважаючи на те, що опитування охопило три дуже специфічні сфери інтересів людей, а саме джерела отримання ними інформації, баланс російської та української пропаганди в їхньому медіаспоживанні та оцінка власної інформованості щодо ключових подій останніх років,  відповіді були зведені у єдиний масив, на підставі якого вже з’явилися перші спроби інтерпретації результатів. Нагадаємо, що метою опитування було визначення рівню впливу російської пропаганди на суспільну думку в Україні.

Нижче я хочу поділитися власними оцінками та висновками, які мені здається, цілком можна зробити, спираючись на отримані статистичні результати. Одразу хотів би зауважити, що згадане опитування має вади, які вже стали традиційними, коли йдеться про опитування пов’язані з медіа. Перш за все, це стосується таких понять, як «інформація», «новини» тощо. В умовах, коли нинішня аудиторія не відчуває дефіциту самої різноманітної інформації, цілком природно, що відбувається виділення тієї, яка в першу чергу цікавить людину. Отже те, що для редакції великого ЗМІ є «важливою інформацією», не означає, що її помітить достатньо значуща аудиторія. Споживач інформації сьогодні не виживе без дуже суворої фільтрації всього, що його оточує в медійному просторі. Тому, на мій погляд, важко робити змістовні висновки з такого факту, як доступ до тих чи інших телеканалів, чи їхньої «популярності», або застосування терміну «інформація» без додаткового уточнення, яка саме.

Але перейдемо до аналізу відповідей на перше запитання. Подальші відповіді стануть темою наступних статей в цьому блозі.

Опитування -1

Логічно було б запитати про те, де людина довідується про новини, які є найважливішими для неї особисто (для її родини, або для неї, як громадянина тощо). Загальне і невизначене «інформація» з додатком «стан справ в Україні» задає дуже широке охоплення напрямів, форм, жанрів і розуміння того, що мається на увазі під «інформацією» та «станом справ». Для багатьох респондентів таке формулювання фактично означало, що їх питають, чи цікавляться вони державною пропагандою? Що безумовно, означало єдину можливу відповідь — так, а щодо джерела — ТБ. Наявність серед відповідей згадки про «ДНР/ЛНР» та Криму взагалі додало питанню додатковий вимір, який, на мою думку, жодним чином не допомагав отримати відповідь на основне запитання і конфліктував з іншими варіантами відповідей.

Отже, чому на першому місці стоїть ТБ, я думаю, витікає зі згадки про «стан справ».  Українець звик ставитися до телебачення, як до основного каналу поширення «державної інформації», а що ще може вважатися «справами», про стан яких мають бути поінформовані всі, як не державний офіціоз? Перше запитання одразу створило специфічний настрій для всього опитування, змусивши респондентів відкласти далі свої власні інтереси і згадати про громадський обов’язок. Але хіба це аналог суспільної думки?

Думаю, що буде коректним рахувати «соціальні мережі» і «інтернет-ЗМІ» разом. Це спільне джерело, зазвичай, називають «інтернет» і, в даному випадку, спільна цифра цілком виправдана. Тим більше, що соціальні мережі і інтернет-ЗМІ мають значний рівень взаємного проникнення, коли приватні пости і посилання на статті в ЗМІ змішані і не розрізняються багатьма користувачами.

Отже цілком справедливим, на мою думку, буде вважати, що інформаційним джерелом номер 1 для більшості українців є Інтернет. Якщо сюди додати друзів, колег і родичів (47,7%), то ми можемо зробити головний висновок — українці забезпечують себе інформацією, спираючись на самостійний вибір, довіру, аналіз достовірності, репутацію, приватні рекомендації. ЗМІ, які контролюються державою, в першу чергу ТБ, перестають впливати на оцінки та висновки, які здійснюють люди, аналізуючи власне життя і події навколо. Їх згадують лише у сенсі джерел офіційної пропаганди. Ця «правильна відповідь» опиняється на першому місці, проте, буде помилкою вважати, що телевізор є головним джерелом «інформації», що б під цим не розумілося.

Великий відсоток людей, які згадали родичів та друзів, говорить про те, що значна кількість українців різко скоротили (якщо вона була) зацікавленість в професійному продукті журналістики. Цей продукт їм не потрібен, навіть безкоштовно. Це ознака падіння ділової активності в країні. Надмірне державне регулювання і втручання в ділову сферу пригнічує ринкову активність людей, а отже, спрощує їхнє медіаспоживання. Більше того, публіка не вбачає в ЗМІ джерело корисної і практичної інформації, яка допомагає в житті. Люди не слідкують за інформаційною картиною, їх цікавить не те, «що відбувається», а чи не відбувається «чогось такого», тобто, чогось надзвичайного, особливо небезпечного для них. Публіку цікавлять лише виняткові події, на кшталт катастроф, зростання цін, тарифів, подальшого утиску з боку уряду тощо. І цю інформацію вони отримують з джерел, яким довіряють — соцмереж, а хто не підключений до мережі — приватним чином, від друзів та родичів.

Цікаво, що серед варіантів відповідей згадується «російське телебачення», незважаючи на те, що в Україні ці канали заборонені і виключені із кабеля. Отже доступ до них — мінімальний. В той же час, стосовно інтернет-ЗМІ чи соцмереж, згадка про російські продукти не виділена в окрему відповідь. І це незважаючи на те, що мільйони молодих українців користуються російською соцмережею і різними новинними ресурсами російського походження. Отже, опитування і не намагалося з’ясувати рівень доступу українців до російського інформаційного продукту (що витікає із мети опитування), а лише констатувало очевидне — російське ТБ практично виключене з медіаспоживання. Думаю, що зроблено це лише з однією метою, а саме «довести» ефективність заборони телеканалів з РФ. В той же час, ця заборона, скоріше за все, жодним чином не вплинула на асортимент інформаційних джерел, які обирають українці, і це опитування не наблизило нас всіх до розуміння наскільки пропаганда РФ впливає на український медіапростір і суспільну думку.

Ще одним характерним показником є мізерний відсоток місцевих ЗМІ. Це, безумовно, ознака тотальної централізації життя в країні. Незважаючи на гасла про «децентралізацію» та роздержавлення місцевих ЗМІ, ці процеси залишаються непомітними і приводять до того, що значення місцевих медіа продовжує падати. Створення Суспільного мовника, шляхом поєднання під одним брендом регіональних телекомпаній, ще сильніше вдарить по ролі і значенню місцевих ЗМІ у житті українців.

Той факт, що радіо перестає бути помітним інформаційним каналом на тлі інтернету і навіть повністю програє приватному спілкуванню, означає, що недавня кампанія щодо квотування української мови на радіо мала під собою виключно пропагандистський характер і жодним чином не вплине на мову медіаспоживання українців.

В наступних статтях ми проаналізуємо решту відповідей цього опитування.

Андрей Мирошниченко о трех угрозах для СМИ (видео)

Открытая лекция Андрея Мирошниченко «ТРИ УГРОЗЫ ДЛЯ СМИ: ЧИТАТЕЛИ, БРЕНДЫ, РОБОТЫ».
В ходе лекции затронуты вопросы:
— Интернет и освобождение авторства. Вирусный редактор.
— Смерть газет: сроки, этапы
— Авторствующая публика, перехват повестки соцсетями, пост-правда.
— Квант контента: анонсы вместо статей, поток вместо периодичности.
— Журналистика брендов, контент-маркетинг
— Бизнес-модели для медиа
— Вкалывают роботы, счастлив человек
— Что делать. Темпы будущих перемен.

Соцмережі не вбивають Інтернет-ЗМІ, їм загрожує держава

Наприкінці минулого року на сайті Детектор.Медіа було викладено статтю, яка базувалася на виступі Максима Саваневського на конференції «Українські медіа: теорія і реальність», і в якій була зроблена спроба змалювати найважливіші процеси, які відбуваються в онлайнових ЗМІ в Україні та зроблено висновок про те, що «соцмережі вб’ють інтернет-ЗМІ».

Ця доповідь була досить нечастою спробою систематичного аналізу стану речей в нових медіа і вже тому викликає інтерес всіх, хто не байдужий до цієї теми.  Наприкінці січня я знайшов час для того, щоб критично проаналізувати основні висновки автора і пояснити, чому я не можу погодитися з більшістю з них.

Головна проблема автора, як і багатьох інших експертів, які вивчають сучасні медіа, полягає в тому, що вони розглядають цей ринок у повному відриві від загального стану речей в суспільстві.  Вважається, що експертний аналіз має стосуватися технічних, технологічних, бізнесових та інших специфічних характеристик цього ринку, і, в першу чергу,  того, чим займаються професіонали — журналісти, редактори, медійники, рекламісти. Аудиторія, яка завдяки інтернету, різко і назавжди змінила свій спосіб участі у медійному процесі і вже далеко не стільки споживає медіа, скільки їх створює, залишається на узбіччі такого аналізу, відповідаючи за пасивне споживання того, що в нових умовах створюють професіонали.

«Зараз, на погляд Саваневського, відбувається дуже важливий процес: інтернет кардинально змінив споживання інформації і журналістами, і читачами. Змінились кілька базових речей«, пише авторка статті. Про які ж речі йдеться? Нижче я спробував прокоментувати майже всі положення автора.

  • Дистрибуція контенту…Є такий показник, як кількість переходів на головну сторінку сайту. Він щороку падає.

Чи є цей показник доказом того, що соцмережі вбивають онлайнові ЗМІ?  Зовсім ні. Якщо головна сторінка сайту виглядає як друкована обкладинка і замість того, щоб відповідати потребам і інтересам читача, виглядає як дошка пошани рекламодавців з поясненням читачу що є «головним», а що «політикою» чи «економікою», то вона не потрібна і ніколи його не зацікавить. Наші сайти побудовані так, ніби вони створювалися в минулому столітті. Чия це біда? Інтернету? Ні, тих, хто працює не на читача, а на пошукового робота. Для роботів згадана титульна сторінка цілком придатна і чудово працює.

  • Змінилася форма подачі новин. Вони все більше скорочуються. Якщо раніше 10% читачів закривали новину, яка мала більше 4000 знаків, то зараз стільки ж користувачів закриває новину, довшу за 2000 знаків. У нас немає часу читати новини, і це проблема.

Проблема є, але вона не в часі. Проблема, якщо це так можна назвати, в конкуренції. Читач отримав вибір і з задоволенням ним користується. Його ніхто не заставить читати тексти низької якості. Тому, якщо якість низька, то виграє короткий поганий текст, а програє — поганий довгий. Якщо матеріал відповідає інтересам читача, а розмір виправданий, читатиметься і матеріал і у 4 тисячі і у 8 тисяч знаків. Інший аспект полягає в тому, що ключовий формат онлайнового видання — новини. Вважається, що їх має бути багато, а отже вони мають бути короткими. Бюджети видань не справляються із необхідністю фінансувати якість і оригінальність. Звідси результат. Інтернет, а тим більше соціальні мережі, тут ні до чого.

  • Люди не готові читати онлайн-ЗМІ. Щодня в інтернет заходить близько 16 мільйонів користувачів, а в нас денна аудиторія онлайн-ЗМІ не перевищує 4,2 мільйони унікальних користувачів. Тільки кожен четвертий читає хоча б одну новину. І з тих, хто прочитає хоча б одну новину, десь третина не прочитає жодної суспільно-політичної новини.

Люди готові читати, але не те, що їм пропонують. ЗМІ в Україні, як в онлайні, так і в офлайні, живуть не за рахунок успіху у читача, а за рахунок успіху у зовсім інших гравців медіа-ринку. Ті, що багатші, шукають успіху у власників, а ті що бідніші — у пошукових систем і рекламних бірж. І ті, і інші вже знайшли шлях до оптимізації своїх зусиль з метою максимізації прибутку. Аудиторія тут грає роль, але далеко не головну. І її інтереси задовольняються за залишковим принципом. Саме тому люди відвертаються від ЗМІ і починають самі обслуговувати свої інтереси, обмінюючись інформацією, оцінками, поглядами, висновками в соціальних мережах. Чи означає це, що соціальні мережі вбивають ЗМІ? Це дуже наївний погляд на людську діяльність, яка потребує більше інформації лише коли люди достатньо активні економічно. В умовах державного регулювання і пригнічення ринків люди втрачають інтерес до т.з. суспільно-політичних новин, які, в свою чергу, складаються, головним чином, із державної пропаганди.

Більшість людей не отримують новини з соцмереж, хоча існує дослідження про те, що 50 чи 90 % аудиторії отримують інформацію звідти. Насправді користувачі бачать заголовки в соцмережах і на основі цього вважають, що прочитали новину.

Специфіка медіаспоживання в умовах низької економічної активності людей, залежності їх від держави, відсутності правового захисту і слабкості інститутів людської діяльності (не плутати з бюрократичними «інститутами») полягає в тому, що люди перестають цікавитися інформаційним потоком і обирають з нього лише крайні, виняткові, небезпечні для них і їхніх інтересів, події. Фактично, люди перестають стежити за тим, «що відбувається», а слідкують за тим «чи не відбувається чогось». Незважаючи на подібність формулювань — це два принципово різні підходи до медіаспоживання. Саме тому, людям вистачає заголовків, а увагу вони звертають на дійсно країні прояви агресії проти них з боку держави, начальства, тощо.

ЗМІ дуже часто орієнтуються на 1 мільйон політично стурбованих членів суспільства. І це фундаментальна проблема. Я теж політично стурбований. ЗМІ боряться за цей мільйон, нам треба, щоб ВОНИ прочитали. Тому ми генеруємо новини про політику, наприклад. Така інформація, безумовно, потрібна, але проблема в тому, що 75% українських користувачів в принципі не заходять на сайти ЗМІ, бо для них там немає достатньо цікавого контенту. Ми проводили аналіз регіональних ЗМІ, і там буває, що 50% новин взагалі не стосується регіону.
Треба заходити в нішеві видання.

ЗМІ орієнтуються на тих, від кого залежать. Великі медіа орієнтуються виключно на інтереси власника (олігарха), який, в свою чергу, залежить від держави, від лояльності влади, від здатності відстояти свої інтереси у конкурентній боротьбі з іншими гравцями за ресурси, які розподіляє державна влада між своїми агентами. Отже, кінець кінцем, у великих ЗМІ є один головний читач — президент, а також люди, які поруч з ним і впливають на ключові рішення. Власники намагаються захищатися від утисків влади і тому мобілізують політично активну частину суспільства — той 1 млн політично стурбованих активістів, як залежать знов таки від влади і тих, хто їм платить.  За великим рахунком, ЗМІ в Україні беруть участь  у важливій для збереження державного домінування в суспільстві діяльності — постійному відтворенні держави. Саме завдяки ЗМІ поширюється міф про необхідність участі кожного в «розбудові держави», тобто в підсиленні системи насильства, яке базується виключно на примусі і на неекономічних методах діяльності. Абсолютна більшість людей, навпаки, зацікавлена у зменшенні насильства і підсиленні економічної активності, а отже, внутрішньо протистоять державі. Тут і криється секрет відсутності інтересу до ЗМІ. ЗМІ має почати грати на боці людей.

Соцмережі  — це новий спосіб інформаційної самоорганізації людей. Це повернення до витоків, але на новому технологічному рівні. До ринкової площі — де люди збирались і обмінювалися інформацією і новинами. До пабів — за за пивом можна довідатися про всі місцеві новини і чутки.  Щоб у людей виникла потреба у ЗМІ (як би дивно цей застарілий термін не звучав зараз), вони мають опинитися на новому рівні економічної діяльності, ринкового обміну, новому рівні розподілу праці. А це можливо лише з вільними людьми. Отже ЗМІ вбиває не соціальна активність людей, а антиекономічна природа державного втручання в їхнє життя. Вбиваючи ЗМІ, держава створює на їхньому місці ерзац, «фіатні медіа«, пропагандистський рупор, через який поширює пропаганду і брехню. Якщо ЗМІ хочуть вижити, вони мають «боротися» не з соціальними мережами,  не за «свободу слова», яку дозовано відміряють чиновники, а за свободу людини, за її право жити за власним розсудом і створювати суспільство рівних у своїх правах людей.

Саме такі ЗМІ мають майбутнє, саме такі ЗМІ будуть пропонувати інформаційні послуги і продукти, які будуть купляти споживачі, які будуть цінувати професіоналізм, чесність і інтелект.

Польский CHIP закрывается

В Польше закрывается журнал CHIP и его сайт. Всю редакцию увольняют

Издательство Burda Media Polska прекращает выпуск ежемесячного журнала Chip и сворачивает работу над его онлайновой версией — Chip.pl. Журнал будет выходить до апреля (7 апреля выйдет последний номер), а сайт закроется летом текущего года.

Причиной такого решения в издательстве называют низкий уровень продаж издания и невысокая посещаемость сайта.

Все сотрудники издания увольняются, сообщает сайт Wirtualnemedia.pl.

По последним данным, за период между январем и ноябрем 2016 года журнал находился на последнем месте среди ежемесячных изданий Польши в облаcти ИТ. За первые три квартала 2016 года общие продажи журнала составили 9 048 экземпляров. В 2005 году эта цифра превышала 60 тысяч.

Журнал Chip — один из долгожителей польского рынка изданий о компьютерах и информационных технологиях.

Medium сократил треть персонала и меняет бизнес-модель

Стало известно, что сервис публикаций Medium объявил о сокращении 50 сотрудников, что составляет треть всего персонала компании. Сокращение вызвано изменением бизнес-модели сервиса и желанием сохранить свою первоначальную миссию.

Основные сокращения прошли в подразделениях продаж, поддержки и других, связанных с бизнес функциями, сообщает Venturebeat. Персонал технических служб и разработки не пострадал.

Решение сократить треть персонала стало следствием признания того, что так и не было найдено эффективной модели монетизации контента, что поставило весь бизнес под угрозу.

Вслед за сокращением компания также закрыла свои офисы в Нью-Йорке и Вашингтоне.

Руководство компании признает, что ставка на традиционную рекламу не сработала. «Она не служит интересам аудитории. Она и не создавалась для этого», говорит директор Иван Вильямс (Evan Williams).

Новости о сокращении пришли на фоне обнародованной на днях статистики Medium. Сервисом теперь пользуются 60 млн посетителей в месяц (рост за год — 140%), а количество записей выросло за год почти втрое — опубликованы 7.5 млн постов.

Пока в Medium не раскрывают деталей относительно избранной модели монетизации, однако, известно, что рассматривается вариант по которому будут зарабатывать и сами авторы постов. По словам Вильямса, эти планы еще на очень ранней стадии обсуждения.

В апреле Medium объявил о предоставлении пользователям услуг платформы для публикаций, позволив авторам создавать индивидуально оформленные сайты с публикациями. Попытка добавить сюда систему оплаты и подписки, судя по всему, оказалась неудачной.

Создатели фейковых новостей нарушили монополию официальных медиа на ложь

Мне кажется интересным, что проблема фейковых новостей, фейковой информации, и т.д. возникла исключительно в журналистике пишущей о «большой политике». Этой проблемы нет, или она не играет значительной роли в нишевых проектах, в прикладной информации, специализированной прессе и т.д.

Ответ мне кажется очевиден.

Политика, и в особенности «большая», оперирует коммуницируя с населением, исключительно фейками. Успех политика измеряется степенью затуманивания головы избирателя всякой чепухой вроде «интересов народа», «государственного строительства», «каждый голос имеет значение» и прочими штампами.

И кризис фейков не в том, что люди получают искаженную информацию. Они ее всегда получали, когда речь идет о политике. Проблема в том, что глобальная сеть нарушила монополию политиков и медиа — цепных псов демократии — на генерирование таких же или даже еще более привлекательных для массовой публики фейков из того же сырья.

Желание «приструнить» соцсети, сеющие обман и вранье, это не что иное как попытка наехать на свободу людей собирать и распространять информацию в обход официальных, санкционированных властью каналов, а также реакция на угрозу распространения разоблачений той «правды», которую продают медиа.

Радетели чистоты интернета и факт-чекеры указывают нам на то, что «мошенники» обслуживали фейковыми новостями кампанию Трампа. Естественно, ведь кампанию Клинтон обсуживала вся масса официальных медиа, генерировавших свой поток фейков, причем начав раньше и не выбирая доступных им средств.

Шум вокруг фейковых «про-Трамповсих» новостей это шум тех профессионалов «борьбы за правду», кто понял, что проиграл войну любителям, показавшим им всю силу новых медиа и социальных сетей.

Дело не в фейковых новостях. Дело в самом главном фейке — политике. И молодежь, сочинявшая в фейсбуке сказки про Трампа в ответ на газетные сказки про Клинтон, великолепно это продемонстрировала.

Фейсбук призывают защитить пользователей от фейковых новостей

Фейковые новости пока еще остаются в ленте Фейсбука, несмотря на критику в адрес этой социальной сети, которой инкриминируется едва ли не влияние на результаты президентских выборов в США.  Фальшивые новости в поддержку Трампа, о которых много пишут в последнее время, активно распространялись в Фейсбуке, пользователи которого охотно переходили на сайты с контентом сомнительного происхождения.

На днях сайт BuzzFeed рассказал о том, что группа студентов из Македонии создали за последнее время несколько десятков сайтов, рассчитанных на американскую аудиторию, на которых публиковались материалы сенсационного и пропагандистского характера, которые часто не имели ничего общего с действительностью. Хлесткие заголовки и распространение их в Фейсбуке приносили этим сайтам значительные доходы от рекламы. Из создатели не скрывали своих целей заработать на ажиотаже вокруг выборов в США.

Недавнее решение администрации соцсети не допускать контент с сайтов, которые промышляют фальшивками, в свою рекламную сеть, не впечатлили наблюдателей и аналитиков. Они не уверены в том, что эти меры помогут ограничить распространение недоброкачественной информации, ведь фальшивки и не продвигались с использованием рекламной сети Фейсбука. Ставка была сделана на участие аудитории, которая некритично относилась к тому, что лайкала и рекомендовала к прочтению другим.

Действия администрации сети Фейсбук уже назвали «косметическими мерами», эффект от которых будет минимальным.

Ограничения на продвижение фейковых новостей в рекламной сети Фейсбука вступили в силу буквально сразу за заявлением Марка Цукерберга, в котором тот назвал «сумасшедшей» идею о том,  что Фейсбук мог повлиять на результаты выборов в США.

В то же время, исследовательский центр Pew Research Center путем опроса американцев выяснил, что социальные сети влияют на политические взгляды их пользователей. Опрос проведенный летом показал, что до 20% пользователей соцсетей изменили свои взгляды на политические и социальные проблемы после того, как прочитали определенные материалы в соцсетях.

Как известно, крупные социальные сети не отвечают за то, что публикуют их пользователи. Статья 230 документа Communications Decency Act прямо запрещает преследовать в судебном порядке технологические платформы вроде Фейсбука из-за контента, который распространяют пользователи.

В то же время, значение социальных сетей в качестве источника новостей растет. Уже 44% американцев называют Фейсбук в качестве основного источника новостей, а лишь двое из десяти взрослых американцев читают с этой целью газеты.

От сети Фейсбук ожидают более действенных шагов по защите пользователей от недоброкачественной информации подобных тем, что применяются в отношении контента порнографического содержания, например.

 

Фиатные медиа

Применить к медиа понятие “фиатности” показалось нам перспективным при попытке хоть как-то понять и описать процессы, происходящие в современных медиа Украины.

Понятие “фиатности” хорошо знакомо аудитории, владеющей основами экономической теории, где используется применительно к деньгам.

Фиатные деньги — это, как правило, пронумерованные бумажные купюры, которые выпускаются от имени государства и которые зависимое от него население обязано признать и пользоваться как деньгами, на основании соответствующих государственных законов и распоряжений правительства.

Взгляды на понятие “фиатные деньги” и практику их применения расходятся в зависимости от того, чем руководствоваться — экономической теорией или гораздо более популярными учениями, призванными оправдать и довести до населения действия правительств и функционирование государственной машины.

Нам показалось перспективным попытаться приложить существующий понятийный аппарат, инструментарий экономической теории, описывающий фиатные деньги, к еще одному важному и широко распространенному институту, каким являются медиа.

“Всякое сравнение хромает”. Однако, как нам кажется, будет исключительно полезным если указанная аналогия поможет всем тем, кто интересуется состоянием дел в журналистике, ситуацией вокруг “свободы слова”, проблемами “медиа как бизнес” и “засильем олигархов”, получить толчок к тому, чтобы по-новому взглянуть на медиа, как явление человеческой деятельности, и отказаться от насквозь устаревшего, не имеющего перспективы подхода к этой проблематике, берущей начало в признании за медиа некоей миссии и необходимости медиа как инструмента строительства “эффективного” государства.

Развитие медиарынка в свое время в мире стало результатом активности людей на разных рынках. Именно интенсификация рыночного обмена вызвала к жизни первые медийные продукты и сервисы, с помощью которых люди узнавали необходимую информацию, позволявшую им успешнее находить новые диспропорции и нерегулярности на рынке для приложения своей предпринимательской активности, увереннее использовать имеющиеся ресурсы и оценивать последствия тех или иных действий. Медиа имели разную форму, формат и использовали разные носители информации, но всегда зависели от уровня развития предпринимательства.

Не будет ошибкой считать, что медиа возникли и развивались с целью упростить и ускорить распространение новостей — информации, создаваемой предпринимателями для предпринимателей. Не удивительно, что настоящий бурный рост журналистики, как профессиональной деятельности, так называемый золотой век газет, был связан с периодом развития относительно свободного капитализма в Англии и США. Именно в этих странах сформировались профессиональные медийные стандарты — это была практика работы успешных журналистов, которая передавалась коллегами по цеху.

Современное государство присвоило и монополизировало деятельность по распространению информации, в первую очередь, контролируя доступ к каналам распространения — телевизионным и радио частотам, печати, газетной бумаге и проч.

В Украине, за исключением недолгого периода “неразберихи” начала 90-х (тогда появилась газета для частников “Галицькі контракти”), медиа рынок был в короткие сроки тотально взят под контроль чиновничества: медиа существуют с разрешения правительства, лояльность к людям у власти была и остается условием выживания, угнетение государством рыночной активности навсегда определило природу медиа в стране — речь не идет (да и шла ли вообще?) об информационном обслуживании действующих на рынках субъектов.

Медиа в Украине стали “делом государственной важности”. Этой теме посвящены множество законов и различных актов.

Таким образом, медиа в Украине возникли не как вид рыночной активности, а начали существование как “медиа по приказу”, т.е. как фиатные медиа, являющиеся таковыми лишь по причине наличия соответствующего разрешения, лицензии, доступа к частотам и прочих актов государственной власти.

Фиатность медиа в Украине иллюстрируется и фактом принадлежности практически всех медиа государству. Формально речь идет об узкой группе “олигархов”, владельцев медиа, но фактически, правительство тотально контролирует медиапространство через контроль за доступом к деньгам и контроль собственности этих самых “олигархов” путем создания им разного рода привилегий. На практике, заметные медиа, принадлежащие “олигархам”, финансируются путем перераспределения собранных налогов и при максимально возможном контроле со стороны чиновников. Конкуренция в медиапространстве есть лишь отражением конкуренции людей и групп в государстве за более полный контроль над средствами бюджета и не имеет ничего общего с медийной конкуренцией за потребителя и качество услуги.

О фиатности медиа можно говорить и потому, что практически все они являются “бесплатными”, т.е. навязываются потребителю. Яркий пример такой бесплатности — телевидение. Телевидение — медиа с наивысшим уровнем издержек — выполняет еще одну важную функцию вне медиапространства. Оно в интересах государства заменяет значительному количеству людей “настоящую жизнь”. ТВ, позволяя обывателю убить 3-4 часа свободного времени ежедневно, снижает социальную напряженность, заменяя людям, которым не хватает денег и сил, кино, театр, спорт, а также образование и общение. Тут мы имеем дело с еще одной формой государственной субсидии, не менее важной для власть имущих, чем “оплата” счетов ЖКХ. И это еще одна функция фиатных медиа.

Фиатным медиа свойственны многие черты, присущие и другим навязанным государством “услугам”. Как и у денег, удел фиатных медиа — это девальвация и инфляция. Газеты и журналы всегда указывали завышенный в десятки раз тираж и аудиторию своих читателей, вводя в заблуждение читателей и рекламодателей.

Десятки телеканалов фактически имеют мизерные аудитории, манипулируя данными замеров. Сайты во всю имитируют популярность, “накручивая” аудиторию. Своего рода “медиаинфляция” стала общепризнанным явлением. Все труднее и труднее оправдывать “влиятельность” медиа и их эффективность как рекламоносителей. От краха “спасает” лишь невежество политиков, общий упадок рыночной активности вследствие регулирования и коррупция.

Государство и прогрессивная общественность не даром уделяют большое внимание вопросу “доверия” аудитории к медиа, которое постоянно падает. Люди просто не находят в СМИ ответов на свои вопросы, а поэтому в Украине люди пытаются узнать не “что происходит”, а “не происходит ли чего”.

В качестве “настоящих” денег люди используют валюту западных стран. В случае с медиа-пространством, альтернатива тоже пришла с Запада — это интернет.

На наших глазах разворачивается массированная кампания борьбы с “фальшивыми” медиа (аналог борьбы с фальшивыми деньгами) — сюда записаны все неформальные и неподконтрольные государству источники информации. Удар, в первую очередь, наносится по частной инициативе. Борьба за “чистоту” информационного поля ведется под прикрытием защиты интересов и прав граждан. Фактически речь идет о противостоянии фиатных медиа и частных медиа, родившихся в результате “теневых” рыночных процессов и наличия спроса и предложения информации, необходимой для выживания в условиях прессинга государства.

Ну и конечно, в Украине создано министерство информации, уже названное “министерством правды”. Это наша реальность, а не художественный вымысел из антиутопии.

Государство и его активисты активно лоббируют распространение того, что принято называть медиа-стандартами, набор правил и норм, сформированных на основе практики западных печатных СМИ в “до-интернетную” эпоху. Эти устаревающие с каждым днем нормы дополнительно в 70-80- е годы под эгидой ЮНЕСКО и других государственных учреждений были “улучшены” и доработаны с целью обеспечить условия для “развития демократии”, в особенности в странах, в которых был значительный дефицит источников информации.

Практически без изменений этот кодекс “журналиста-строителя демократии” сегодня предлагается как безальтернативная основа для оценки профессиональной пригодности журналистов и их продукта, а фактически, исключает любую попытку трансформации медиа в условиях радикальной смены всей системы отношений, вызванной развитием онлайновых медиа и исчезновением ограничений для доступа к вещанию в глобальной сети.

Украинские СМИ, несмотря на заявленный культ объективности и представления разных точек зрения на предмет, продолжают освещать события исключительно с потестарной, про-государственной, этатистской позиции, игнорируя положения экономической теории и фундаментальные основы человеческой деятельности.

В то же время, будущее украинских медиа целиком зависит не от того, что происходит в редакциях и ньюзрумах, а от условий, в которых пребывают и действуют люди с другой стороны экрана или страницы. Люди, ранее известные как аудитория, теперь не только сами производят новости, но и получив доступ к каналам распространения, обмениваются ими. Человеческая деятельность станет средой, где начнется формирование украинских частных свободных конкурентных медиа, которые вытеснят фиатные на обочину информационных потоков.

И мы получим шанс увидеть окружающий мир таким, каким он есть на самом деле.

Older Posts

New Media Institute (Kyiv)

journalism, media business, social media and more

Сергій РачинськийБлог Сергія Рачинського про нові та старі медіа, контент, інтернет і сучасну журналістику.

Підписатися на медіа-дайджест The Rachinsky Report — за цим посиланням: https://www.getrevue.co/profile/sergiy-rachinsky

 

Популярне (перегляди)