21
- Липень
2017
Posted By : Сергій Рачинський
Звідки береться ділова журналістика?

Видання medialab.online присвятило один із матеріалів діловій журналістиці. Це досить популярна тема в Україні — чи є у нас ділова журналістика, ділові медіа і чи потрібні вони читачам.

На мій особистий погляд, в Україні склалася досить унікальна ситуація з так званими діловими медіа. Вони традиційно виділені в окремий сегмент і вважаються більш привабливими для рекламодавця, ніж масові суспільно-політичні, тому що, за задумом, ділові медіа мають читати ділові люди — підприємці, менеджери, керівники різного рівня, тобто люди, що мають високий рівень доходів. Щоб видання було діловим, тематика матеріалів має бути відповідною — бізнес, гроші, законодавство тощо.

Головна пастка, в яку потрапляють ділові медіа — це намагання задовольнити інтереси рекламодавця, не втративши остаточно аудиторію. Таке балансування призводить до того, що ділові видання, рано чи пізно, або випадають у досить вузьку нішу, обслуговуючи лише невеличку групу ентузіастів, які готові читати все, що пишуть на ту чи іншу тему, або мігрують ближче до суспільно-політичних видань, розширюючи свою аудиторію.

Обидва сценарії призводять до втрати грошей рекламодавців. В першому випадку — через мізерну аудиторію, у другому — через розмивання “якісної, дорогої” аудиторії масовою, більш “дешевою”.

Окремим світом живуть видання для тих, хто займається бухгалтерією та звітністю. Це типово українське явище.

Причини такого стану речей полягає в тому, що Україна фактично є країною, де економіка потерпає від надмірного втручання держави, де пригнічується підприємництво і приватна ініціатива та практично ліквідована вільна торгівля. Вся економічна діяльність — або перебуває в так званій тіні, або штучно затиснута у державні монополії. В такій ситуації видання, яке хоче писати про економіку, насправді пише про державне регулювання, бо розміри ринків мізерні, кількість компаній невелика, в той час, як масштаби регуляторно-бюрократичної діяльності – гігантські.

Це призводить до того, що ділова преса і відповідні сайти стають частиною системи поширення інформації про те, як знищується ділова активність, вбивається приватна ініціатива і порушуються права людини. Читачі про все це чудово знають зі свого досвіду і додаткові деталі і коментарі журналістів не народжують у публіки потреби споживати цю інформацію регулярно.
Читачів цікавить не те, що відбувається навколо, а чи не відбувається чогось — дійсно небезпечного, бо державне регулювання — головна загроза для ділової активності. Тобто, аудиторія відслідковує лише крайні події, екстремальні прояви впливу держави на людське життя — збільшення податків, зростання тарифів, катастрофи та війни. Решта інформації є просто інформаційним фоном, на якому, час від часу, відбувається щось таке, що дійсно заслуговує на увагу. Але проблема в тому, що і медіа загального суспільно-політичного змісту так само приділяють цим подіям і темам головну увагу. Отже, ділові медіа втрачають свою специфіку, свою спеціалізацію. А разом з цим і аудиторію, а потім і рекламні гроші.

Дійсно діловий, унікальний сегмент медіа виникне лише після формування в країні масштабної біржової практики, де мільйони людей почнуть купувати і продавати акції та інші активи. І будь-яке втручання держави буде однозначно розглядатися як загроза ринку.

Отже, можна сформулювати ключову відмінність ділових медіа від медіа загального суспільно-політичного звучання. Ділові медіа пишуть про ціни. Ціна — є головною одиницею контенту для ділових медіа. Навколо цін — на товари, акції, гроші, послуги — формується середовище в якому йде їхнє обговорення, прогнозування, аналіз і т.і.

А ціна — це ринкове поняття. Вона не призначається, а виникає внаслідок акту обміну між покупцем і продавцем — саме в певний час, саме в певному місці. І відбувається це виключно за умови вільного обміну на вільному від зовнішніх втручань ринку. Без вільного ринку і вільної торгівлі — немає об’єктивних цін. А отже, немає предмету для обговорення на сторінках ділової преси.

Ділові медіа виникають там і тоді, де виникає ринкова ціна. Якщо ціна призначена законом, актом, або розпорядженням чиновника — вона є економічним фейком і нікому не цікава, бо не несе жодного інформаційного змісту і смислового навантаження.

Цей текст вперше вийшов у медіа-дайджесті The Rachinsky Report. Підписатися на щоденний дайджест можна тут: http://bit.ly/rachinsky

google+
telegram